- Датчики нахилу
- Вступ та історія
Вступ та історія
Від комутаторів до сенсорних технологій
Технологія датчиків нахилу й повороту за минулі роки еволюціонувала від перемикачів, що спрацьовують при нахилі, до складних електронних датчиків, що поєднують у собі кілька технологій вимірювання.
Перемикач, що спрацьовує при нахилі
Багато років тому ці пристрої були не датчиками, а перемикачами, що складалися з кульки з провідною пластиною під нею. Конструкція перемикачів була розроблена так, щоб достатній кут нахилу дозволяв кульці залишити своє вихідне положення під дією зовнішніх фізичних сил і встановити електричне з'єднання з пластиною. Цей сигнал можна було використовувати або для перемикання функцій, або як індикатор.
Наприклад, такі датчики використовувалися зовні поїздів для виявлення поперечного прискорення. Щойно перемикач подавав сигнал про поворот, можна було змастити фланець колеса.
Рідинні датчики
Крім простих датчиків нахилу дедалі більш поширеними ставали датчики на основі рідини. Уперше ця технологія заслужила назву «датчик нахилу».
Ліворуч: положення «вимкнено», праворуч: нахилене положення
- Загальний електрод
- Правий та лівий електроди (+/-)
- Провідна рідина
- Результуючий кут нахилу
- Звичайні з'єднання
Датчики нахилу, заповнені рідиною, містили резистивні або ємнісні рідини всередині герметичної порожнини. Коли капсула нахиляється з боку в бік, рідина перетікає в одну або іншу сторону, що змінює опір або ємність внутрішнього ланцюга, і вихідний сигнал ланцюга можна контролювати безпосередньо. Його можна посилити або перетворити на інші типи вихідних даних. Хоча ці датчики могли надавати точні й надійні дані про нахил у багатьох сферах застосування, вони мали ряд недоліків, зокрема повільну реакцію в часі, сприйнятливість до вібрації та обмежений строк служби.